Ми часто критикуємо історію, минулі події, прийняті колишнім правлінням рішення. Але при цьому забуваємо, що рішення неодноразово приймаються в силу ситуацій, які склались в країні. Під духом революції часто виринають натхненні люди, які прагнуть змін. Що може про це розказати Галичина початку ХІХ ст.?
Група людей, натхнених ідеєю відновлення України, розпочала активну фазу боротьби у, здавалося б, непохитній Австро-Угорській імперії. Провідну роль руху західноукраїнців займає Євген Петрушевич – перспективний адвокат, що вимушено стає диктатором.
У 1896 році Петрушевич засновує у Львові адвокатську канцелярію. Саме це місто стало опорою для його політичної кар’єри. За сприяння майбутнього диктатора ЗУНР у місті відкрито філію товариства «Просвіта», казино «Руська бесіда», збудовано Народний дім. Така активна громадянська позиція допомогла Євгенові Омеляновичу в 1907 році отримати 92% голосів на виборах до австрійського парламенту.
Революційні події 1917-18 років у Наддніпрянщині значно вплинули на політичну рух у Галичині. Проголошення УНР та її участь у Брестських мирних переговорах (березень 1918 року) дали надію сподіватися покращення ситуації на західноукраїнських землях. На чолі з Євгеном Петрушевичем було сформовано галицьку делегацію, яка мали представляти край на цій події. Але тодішній міністр закордонних справ А-У зробив все, щоб представників русинів туди не допустили. Попри це, дипломати УНР таки включили в таємний додаток питання про створення окремого коронного краю Галичини та Буковини. Однак через тиск поляків ці домовленості було скасовано.
На додачу, у жовтні 1918 р. А-У проголошує маніфест про перебудову імперії на федеративних засадах. Це ще більше посилює конфронтацію між поляками та українцями. Останні проводять з’їзд тогочасної інтелігенції, який утворює Українську національну Раду. Її президентом обирають Євгена Петрушевича.
13 листопада проголошено незалежність Західно-Української Народної Республіки. До скликання установчих зборів основна влада в новоствореній країні належала Євгенові Петрушевичу. Керманич невідкладно зайнявся впровадженням важливих реформ. На додачу, практично одразу розпочались переговори з УНР щодо створення спільної держави. Саме 22 січня 1919 року і відбувся цей знаменитий Акт Злуки. Надалі Петрушевич стає представником Західної області УНР (ЗОУНР) в Директорії.
9 червня 1919 року Євгена Петрушевича проголошують диктатором ЗОУНР.
Натомість уряд УНР не сприйняв такої сміливості від галичан. Практично одразу Директорія створює Міністерство галицьких справ (МГС) для контролем над ЗОУНР. На додачу, «Чортківська офензива», як назвали різкий наступ УГА на сили поляків, закінчився поразкою. Проте Диктатор не здається!
Вже 16 липня у зв’язку з втратою більшості територій Петрушевич разом з урядом та армією переходить за р. Збруч. За іронією долі саме тут диктатор вступає в найгіршу конфронтацію з Симоном Петлюрою, очільником Директорії.
Кінець усьому прийшов досить швидко. Керівництво УГА, розуміючи хиткість свого стану, бере курс на співпрацю з білогвардійцями. Цей вимушений акт призвів до повної зупинки контактів між УНР та ЗОУНР.
Зрештою, зневірившись у побудову незалежної України, диктатор виїжджає у Відень, де продовжує відвойовувати права ЗУНР. Усі спроби так чи інакше зазнавали невдачі.
Останні роки життя Євген Петрушевич прожив у Берліні. В старості співпрацював з різноманітними емігрантськими організаціями. Помер політик в Німеччині від важкої хвороби у 1940 р. А 2002 р. відбулось перепоховання праху на Личаківському кладовищі. У Львові не забувають про цього визначного політика.
Джерела: Вікіпедія, фотографії старого Львова
RUSSIAN
POLISH
ENGLISH