Перший електричний трамвай

Поява у Львові перших електричних трамваїв викликало край негативне ставлення у кінних перевізників, які усвідомлювали: їхній діяльності незабаром настане край. Тому перший трамвай, що з’явився на вулицях міста, на знак протесту вони обкидали тухлими яйцями та гнилими помідорами. При цьому  їх навіть не збентежив величезний натовп, що прийшов подивитись на те, як вагон сам, без коней, рухається залізною колією.

Вже за десять років після того, як вулицями міста почав курсувати перший кінний трамвай, стало зрозуміло: зі своїми обов’язками цей вид громадського транспорту не справляється.

 

Тому було вирішено оголосити тендер на будівництво електротранспорту, який тільки-но появився на теренах Європи й дедалі більше завойовував прихильників. Віденська фірма, «Сіменс&Гальське», якій надали дозвіл на роботи, з завданням впоралася надзвичайно швидко: колії почали прокладати у вересні, а вже у травні на вулицях міста з’явився перший електричний трамвай. 

Таким чином, Львів став четвертим містом на теренах Австро-Угорської імперії та другим у межах теперішньої України (після Києва), вулицями якого почав курсувати електричний громадський транспорт.

 

Електричні трамваї повністю змінили вигляд Львова: з вулиць щезли купи соломи та багна, перестав відчуватись запах гною. Нові дороги перестали мостити бруківкою: можна було не хвилюватися, що їх вщент розіб’ють копита. Ще одна перевага електротранспорту над кінним полягала в тому, що один кінь-тягач міг працювати лише декілька годин на добу, потребував догляду та харчування. Крім того, він міг несподівано захворіти та померти, й тоді виникала необхідність терміново шукати заміну. З електричним трамваєм такого клопоту не виникало, та й з обов’язками він впорювався набагато ліпше.

Рухався львівський трамвай по одній з найвужчих колій світу: на відміну від багатьох європейських міст, де ширина колії становила 1,445 м, ширина львівської колії, зважаючи на вузькі вулиці міста, становила один метр (подібні колії є лише у трьох містах світу – Житомирі, Вінниці та П’ятигорську (на Кавказі)).

 

Спочатку вагони курсували за трьома маршрутами, кінцева яких знаходилася на проспекті Свободи. Один трамвай по вул. Степана Бандери їхав на головний вокзал, другий по вулиці І.Франка – до Стрийського парку, третій прямував на Личаків (ця лінія згодом стала основною й до Личаківського цвинтаря курсувало одинадцять трамваїв).

Згодом маршрутів побільшало й вже до початку першої світової війни вулицями Львова трамваї рухалися за сімома напрямами. До 1923 року трамвайні маршрути позначали комбінованими літерами польського алфавіту, що відповідали першим літерам кінцевих зупинок (це давало змогу пасажирам визначати напрям маршруту).

На кінцевій трамвай не розвертався: у кожному вагоні була передбачена з двох сторін кабіна. Коли водій доїжджав до кінця маршруту, він переходив з однієї кабіни в іншу та їхав у зворотній бік.

За польських часів проїзд у трамваї коштував двадцять грошів, пільговий треба було заплатити вдвічі менше. Квитків у трамваях не було: у кожному вагоні знаходився кондуктор, який стежив за тим, щоб пасажири кидали гроші у спеціальну металеву скриньку. У трамваях, кінцева яких знаходилась на головному вокзалі, були передбачені поштові скриньки, куди кожен бажаючий міг кинути листа. Коли вагон приїжджав на кінцеву, поштарі виймали листи, сортували та відправляли за призначенням.

Львівські трамваї вулицями курсують й донині, та за цей час встигли стати символом міста: адже від початків свого існування їх рух був призупинений  лише у 1947 році, коли усіх поляків (а саме вони переважно обслуговували електротранспорт Львова) виселили з України. Аби громадський транспорт знову розпочав курсувати, нове керівництво перевело до міста чимало фахівців із Східної України – і у 1949 році львівський трамвай відновив свій рух.