Львівські місця для "сидіння"

Перебування у в’язниці в жодну з епох не було самоціллю та суспільним ідеалом і зрозуміло чому. Не манила в’язниця і в XV – XVI століттях, бо кого притягне голод, холод і суцільна темрява, а саме з такою реальністю доводилось зустрічатись порушникам закону в середньовічному Львові. Та чи лише порушникам і реальним злочинцям? Як показує практика – не завжди. В ті часи в’язниця відігравала відмінну, у порівнянні з нашими, роль – потрапити до неї можна було на короткий термін за дрібні провини, або на час, доки в вашій справі тривало слідство. Також  в’язниця могла стати тимчасовим місцем перебування для “неслухняних” членів цеху, на прохання верхівки цієї організації. Могли відправляти людину за ґрати і з чисто виховною метою – коли спостерігали за нею “непотрібні сміхи при роботі та розмови з челяддю”. Траплялося серед ув’язнених і багато селян приміських сіл, які не могли чи не хотіли виконувати накладених містом повинностей. Ілюстрацією до пункту з цехом може бути випадок, коли у березні 1618 року в Львівській ратуші було ув’язнено ковалів, яких посадили туди на прохання старійшини цієї професійної спільноти. Загалом, можна спостерігати момент, коли в’язниця є не лише місцем “утилізації” кримінальних елементів, що несуть реальну загрозу суспільству, але також і своєрідним профілактичним та  виховним “закладом”, куди потрапляють ті, хто не кориться суспільним ідеалам і йде в протилежний від них бік.

Загалом, львівським злочинцям, або тим, для кого було заплановано курс “профілактичного виховання” у в’язниці, дуже пощастило – вибір львівських тюрем був досить різноманітним. До їхніх послуг були міські та державні тюрми. Міські в’язниці переважно були розташовані в підземеллях ратуші. Їх також було немало. Найчастіше зустрічається назва тюрми “Доротка”. Окремі назви відзначаються оригінальністю та почуттям гумору їх авторів: “Весела”, “Біла”, “Над скарбом” чи “Празник”. Траплялися і більш звичні та логічні: “За ґратою”, “Авендичка”,  “Шаля”. Для особливо небезпечних злочинців, які становили найбільшу загрозу, існувала тюрма “Татарня”.

У підземеллях ратуші була більшість в’язниць, але не всі вони. Скажімо, “Шаля” була на  першому поверсі ратуші й використовувалась для судових засідань. Інколи в ній замикали й найбільш настирливих та наполегливих, котрі надто часто з’являлись з проханнями до влади міста. “За ґратою” знаходилась над входом до будинку магістрату. “Над скарбом” взагалі локалізувалась поруч з робочим кабінетом війта й відділяла їх лише стіна.

За міськими в’язницями у Львові дивились якось не надто добре. На цьому постійно намагались зекономити, а тому їх вкрай рідко ремонтували і “підтягували” до пристойного вигляду. Одна ремонтна кампанія мала місце у 1600 році, інша відбулась в 20-ті рр. XVII століття, за урядування бурмистра Мартина Кампіана.

Для тюремних потреб тимчасово використовували і міський арсенал. У XVIII столітті там тримали гайдамаків, яких, тим часом, вирішили використати на благо міста у будівельних роботах.

Окремим різновидом місць позбавлення волі були так звані “національні” в’язниці. Українська знаходилась в районі церкви св. Юра. У січні 1604 року до цієї в’язниці потрапив “друкар руських книг” Симон Будзина, якого не надто уважно стерегли, у зв’язку з чим він успішно звідти втік, поскаржившись по тому магістрату на єпископа Гедеона (Балабана), який його ув’язнив. Іншим подібним місцем, хоч і не цілком в’язницею, була вежа Корнякта.

Джерело: фотографії старого Львова