Історія про Памва Беринду

 Насправді, ви мабуть уже нею проходили, коли бували в центрі. Щодня нею гуляють тисячі мешканців та гостей міста. Тут ходять трамвайні колії та міський транспорт. Вулиця носить таку назву ось уже двісті років. Але чому саме таку і хто був цей загадковий Памво Беринда? Це не якийсь шейх, який виспівував пісню про "львівських батяр" у ХІХ столітті? Чи може то той легінь, в одязі на східний манер, який заходив на каву "з чоколядою" до пані Абрекової?

 

Можливо й таке бувало. Та, виявляється, Памво Беринда таки “наш”, від мозку до кісток. І він зробив величезний вклад у розвиток української філології, лексикографії та книгодрукування. Якби існував “Зал Слави”, для філологів й книгодрукарів,  то там би обов'язково було почесне місце для Беринди Зрештою, навіть ім’я в нього, насправді, не таке вже незвичне (назву Памво він взяв після прийняття чернечого постригу) – звати його було Павлом.

 

Тепер, коли завісу таємничості відкрито, заглянемо за неї і дізнаємось ким же був Памво – Павло Беринда і чим удостоївся честі, аби його іменем назвали одну з вулиць Львова.

 

Інформації про життя Беринди можна взяти з присвяти (передмови) і післямови до його найвідомішого та чи не найвагомішого доробку – “Лексикону словено-роського і імен толкованія” (1627).

 

Надто мало даних є про його дитинство і перші роки життя. За однією з версій, його родина походила з Молдовії За іншою версією, він походив десь з району Карпат, на що нібито вказує наявність місцевих діалектизмів у його віршах (Г. І. Коляда).

Освіту майбутній лексикограф та книгодрукар здобув у Львівській братській школі. Там же захопився дукарською справою. Після завершення навчання, на запрошення єпископа Гедеона (Балабана), у 1603 році Памво Беринда переїжджає в містечко, яке тепер розташовується в  Івано-Франківській області, і організовує там роботу та утримує друкарню. Тут він видає Служебник (1604) та Требник (1606).

 

По тому, знову повертається до Львова. Тут він приймає чернечий постриг, найімовірніше – у монастирі св. Онуфрія. Впродовж 1608 – 1615 років продовжує книговидавничу діяльність. Вже 1619 року з’являється Анфологіон (збірка вибраних служб на всі 12 місяців року), а 1620 року Номоканон (збірник церковного права), до виходу яких доклався і Памво Беринда. Згодом, під час візиту до Києва єрусалимського патріарха Феофана, останній надав ієромонаху Беринді титул протосинкела (помічник патріарха) Єрусалимської церкви. Після цього Памво Беринда їздив з місіями до Москви і можливо на Афон.

У 1626 році було випущено листівку з зображенням преподобного Памви – духовного покровителя Беринди. На листівці зберігся тайнописний автограф самого Памви Беринди. У 1627 році вийшов у світ найвідоміший твір друкаря – “Лексикон славено-роський і імен толкованіє”, який Беринда укладав протягом тридцяти років свого життя.

Ця праця, яка складається з двох частин, вміщує в себе 6982 слова, що розміщені на 475 сторінках. Через кілька років після підкорення найвищої вершини у своєму житті, Памво Беринди не стало. Він помер 1632 року в Києві, проживши біля семи десятків років. Похований в Києво-Печерській Лаврі.

Львів не забув свого героя, який жив, вчився і формувався як особистість у цьому місті. У 1992 році його іменем було названо вулицю в самому центрі, яка сполучає вул. Театральну і проспект Свободи.

Джерело: фотографії старого Львова