Кожне місто має свої історії про відьом і Львів не є винятком. В різні часи відьми сприймались по-різному. То ними захоплювались бо вважали, що вони діти богів і займають проміжне становище між ними і людьми. Вірили, що відьми можуть керувати природними стихіями. Але з часом вони з привілейованого прошарку перетворились на вигнанців, яких люди боялись, але все одно часто довіряли і звертались по допомогу. Люди вірили, що відьми «щось знають».
Зараз відьми для нас – персонажі мультфільмів казок, легенд і фільмів жахів. Та якими були би ваші відчуття, якби ви раптом дізнались, що у вашій багатоповерхівці, поверхом нижче, живе справжня відьма? Ми в це не повіримо і скажемо, що це дитячі оповідки. Наш прагматизм зашкалює, а містицизм заховався у глибинах душі і чекає на кращі часи. Тому навіть якщо ми й не повіримо, все одно всередині закрадуться сумніви.
Якщо вірити одному з перших львівських історіографів, кармеліту Ігнацію Ходиницькому, то в княжі часи у Львові мешкало багато відьмаків, відунів, чаклунів і ворожок. Він писав про це в 1829 році у своїй історії міста. Побороти цю всю нечисту силу, як зазначав автор, вдалося лише з приходом католицької віри.
Уявлення про відьом збереглось в народній пам’яті. Вважається, що у Львові вони збирались на горі Лисівка, яка розташована у Винниках, на правому березі річки Маруньки.
Судові документи міста також містять певну інформацію про відьом, які жили на околицях Львова та в приміських селах у XVI – XVII століттях. Одна з них – це жінка з Рясного, яку 1572 року було поховано на передміському цвинтарі біля церкви Воздвиження Чесного Хреста (район сучасного Личакова). На протязі кількох наступних днів після цього померло кілька людей, які жили в околицях згаданого храму. Це викликало страх в інших мешканців. Підозри впали на жінку з Рясного. Почала ширитися інформація, що вона була відьмою. Людям вистачило сміливості взятися за розкопки могили жінки. В процесі цього з’ясувалось, що вона лежала в труні, закусивши в зубах власну хустку. Коли її ховали, цього нюансу нібито не було. Тому, вирішили перевернути померлу обличчям донизу та відрубати їй голову, яку, по тому, поклали покійній в ногах. По тому “пані з косою” до населеного пункту приходити перестала.
В контексті відьомської тематики цікаво згадати і про так званий “відьомський корпус”, який нібито воював на стороні козацького війська Богдана Хмельницького. Справа в тому, що поляки, які брали участь в Пилявецькій битві у вересні 1648 року і зазнали там поразки, почали поширювати інформацію про те, що програли вони не зовсім чесно. Горді шляхтичі вказували, що програли вони лише через те, що Хмельницький скликав усіх відьом до свого війська і лише з їх допомогою зумів отримати перемогу.
За версією дослідниці Катерини Диси зазначає, що більшість звинувачень та судових процесів над відьмами були через особисту неприязнь, сусідство та конкуренція на ринку праці. Фактично, через свідків, які мали важливий вплив у цих випадках, відьмою можна було зробити будь-кого. Таким чином, судові процеси часто були спричинені спекуляціями та намовляннями.
RUSSIAN
POLISH
ENGLISH