Радянське минуле

Всіх цих пам'ятників уже не має у Львові. Побачити можемо їх лиш на пошівках. 

1. Пам’ятник Сталінській Конституції

Найперший пам’ятник, котрий встановила радянська влада у Львові проіснував трохи більше року. В жовтні 1939 р., комуністична ідеологія добралася і до західноукраїнських земель. Демонструючи свою “лояльність та демократичність”, з ініціативи партноменклатури на перетині сучасних проспекту Свободи, вул. Гнатюка та площі І. Підкови було споруджено монументальний пам’ятник Сталінській Конституції, який представляв собою композицію у вигляді колон, де були розвішані червоні прапори. Особливо важлива частина цього меморіалу знаходилася внизу, де спеціальні фігури: солдата-червоноармійця, робітника, жінки-матері з дитиною, дівчини-студентки та селянина з хлопчиком символізували соціальну єдність, а написи різними мовами українською, польською, нa iвритi – дружбу народів.

Пам’ятник Сталінської ( Радянської ) Конституції, фото 1940 року

Такій цікаві задумці потрібно завдячувати скульпторам С. Литвиненкові, Є Дзиндрі, А. Коверку. Проте, оригінальність цього монумента не вразила чергову зміну влади у Львові. Як тільки містом оволоділи німці (30 червня 1941 р.), вони одразу ж знищили цей пам’ятник.

2. Пам’ятник танкістам гвардійцям

Ще один пам’ятник в “совєтскому стилі” було споруджено за проектом художника-архітектора В. Афанасьєва та урочисто відкритий у 1945 р. на вул. Личаківській. Пам’ятник присвячений подіям Другої світової війни, зокрема танкістам-гвардійцям армії генерал-полковника Лелюшенка, котрі загинули у боях проти німців за визволення Львова.

Монумент у вигляді танка моделі ИС-2, (ИС – абревіатура Иосиф Сталин) – найкращої бойової машини на той час у СРСР, розміщеного на п’єдесталі, орнаментованому лавровими вінками та меморіальною таблицею написом: “Вічна слава героям гвардійцям-танкістам Армії генерала-полковника Лелюшенка, що полягли в боях за свободу й незалежність Великої Радянської Батьківщини”.

Не зажаючи на те, що пам’ятник демонтували ще на початку 1990-их рр., тривалий час йшла велася робота по ліквідації п’єдесталу.

3. Пам’ятник Володимиру Леніну

Нова радянська влада довго у Львові не зволікала і вже у 1952 р. було встановлено монумент одному із ідеологів комуністичного режиму – Володимиру Леніну. Підготовка до цієї події була тривала і скрупульозна. Спочатку потрібно було підготувати площу перед оперним театром, адже пам’ятник якраз мав розташовуватись перед входом. Після цього тривалий час над самим пам’ятником працював московський скульптур С. Меркуров. У здійсненні проекту брали участь архітектори В. Шарапенко та С. Француз.

Відкриття пам’ятника Леніну поруч Львівського оперного театру, січень 1952 року. Звичайно, що відкриття пам’ятника перетворився на великий ажіотаж, проте демонтаж Володимира Леніна з площі у 1990 р. наробив ще більшого розголосу. Варто зауважити, що першим містом в Україні, де було знесено вождя стало м. Червоноград. Цей факт не став непоміченим, полилося багато критики, але події продовжували розвиватися. За рішенням міської влади Львова 14 вересня 1990 р. пам’ятник Леніну було демонтовано і у Львові. На це дійство не полінувалося прийти близько 50 тис. жителів.

4. Пам’ятник Герою Радянського Союзу Ніколаю Кузнєцову

Над пам’ятником, на якому зобразили Ніколія Кузнєцова, працювали дуже багато людей: В. Власов, С. Рукавішнікова, В. Подольський – як скульптори та В. Дорошенко – у ролі архітектора. Монумент доопрацювали та урочисто відкрили у 1962 р. у сквері на стику вулиць Івана Франка та Інституцької (тепер Свєнціцького). На фасаді гранітного постаменту було викарбувано: “М. І. Кузнецов. Герой Радянського Союзу”. На лівому боці постаменту – слова з листа Кузнєцова до рідних, а з правого – уривок з “Пісні про сокола” Максима Горького.

Ніколай Кузнєцов прославився своєю діяльністю в окупованому німцями Львові, перебуваючи тут таємно під чужим прізвищем. Знайшовши вдалий момент, він застрелив віце-губернатора дистрикту Галичини – О. Бауера та начальника канцелярії Г. Шнайдера. До речі, про те як сам Ніколай Кузнєцов помер є декілька версій…, зокрема звинувачують упівців.

5. Пам’ятник радянському письменнику та публіцисту Ярославу Галану

Рівно через 10 років, у 1972 р., на площі Островського було змонтовано пам’ятник на честь ще одного радянського діяча – Ярослава Галана. До речі, тоді ж ту площу, було перейменовано на честь цього ж письменника та публіциста. Роботу над проектом виконували скульптори (О. Пилєв, В. Усов , А. Охрименко), котрі співпрацювали з архітектором В. Блосюком.

Відкриття пам’ятника Ярославу Галану у Львові 1972 року. Монумент проіснував до 1992 року. Площі, яку вже неодноразово перейменовували, знову дали нове ім’я – Євгена Петрушевича. В планах також є спорудження на цьому місці пам’ятника на честь ЗУНР та Української Галицької Армії.

6. Пам’ятник Василю Пересаді

З ініціативи радянської влади на вул. Майорівка у 1975 р. було відкрито пам’ятник першому секретарю ЦК КСМЗУ Василю Пересаді. Ім’я автора даного творіння –  В. Пресляк.

Львів, пам’ятник Василю Пересаді, фото 1975 року

Після розпаду Радянського Союзу львів’яни демонтували пам’ятник на початку 1990-х рр.

7. Пам’ятний знак “Борцям за Владу Рад”

За часів УРСР у Львові (1980 р.) був відкритий ще один, цікавого оформлення, пам’ятник, який мав би символізувати честь та подяку всім тим, хто боровся за ідеали комунізму. Над монументом працювали львівський скульптор Й. Садовський та архітектор А. Консулов, які за місцевою вказівкою встановили його при збігу вулиць Театральної та Народної Гвардії ім. І. Франка (тепер це пл. Яворського).

Львів, пам’ятний знак “Борцям за Владу Рад” , фото 1980 року.

Пам’ятник було демонтовано під соціальною хвилею протестів на початку 1990-х рр.

Джерела: 

1. Фотографії старого Львова

2. Пам’ятники Львова. [Електронний ресурс] / Центр міської історії Центрально-Східної Європи // Режим доступу: http://www.lvivcenter.org/uk/

3. Львів, якого вже нема. [Електронний ресурс] / Lviv // Режим доступу:http://www.lvivbest.com/uk/history/lviv-jakogo-vzhe-nema