Не завжди обряди похорон відзначали так як сьогодні. В Середньовіччі похорони заможних людей були святом. З їх пишністю і величиною часто не могли зрівнятись інші торжества. Дітей хоронили подібно до весіль, де були дружки і дружби, також в історичних даних є згадки про застосування феєрверків та ілюмінацій.
У хроніках ще 1521 року згадується, що міщани дуже боролися з владою за право вести процесії похорон через площу Ринок. Дозвіл був даний за умови, якщо люди будуть іти без свічок і співів. Та, згодом, люди перестали і цього дотримуватись.
Патриціат і шляхта часто використовували для обтягнення трун замість чорного кольору скорботи коштовні тканини червоного кольору. Поминки після похорону влаштовували окремо для родичів та близьких покійного, а окремо для жебраків. Так, архієпископ Ян Анжей Прухницький навіть в своєму заповіті вказав меню своїх поминок. Місто часто огортали війни, облоги, епідемії, а отже для побожних та заможних людей було традицією ще за життя готувати собі труну. Таку домовину ставили зазвичай на дах і насипали в неї збіжжя. Труна, повна зерна, вважалася запорукою добробуту для усієї родини, а коли зерно починало сипатися із труни, це було прикметою близької смерті.
Тіло померлого у домовині несли на цвинтар спеціально визначені люди з числа наймолодших на найсильніших. Обов’язком усього цеху було супроводжувати тіло свого померлого товариша або членів його родини на цвинтар разом з родичами покійного.
В похованні, наприклад, гетьмана коронного Адама Сенявського у 1724 р, брало участь стільки людей, що похоронна процесія, яка вирушила з Низького Замку о 5 годині пополудні, о 3 годині ночі тільки-но прибула до костела св. Петра і Павла на Личакові. Такого роду похорони дуже дивували іноземців, які випадково потрапляли на такі дійства.
Померлих від епідемій, страчених, самогубців, а також євреїв, татар, сарацинів ховали за містом. Трупи повішених залишали на шибеницях до повного розкладу тіла, а попіл спалених розвіювали.
Також є згадки про те, як львів’яни з гумором відносились до смерті. Ілько Лемко наводить таку популярну на той час польську приповідку:
«Mnie Kurkowski robi trumne,
A ja jemu gowno umre»
«Мені Курковський робить труну,
А я… начхав та й не умру» (з пол..)
Сучасний Львів налічує щонайменше 13 цвинтарів, зокрема Личаківський, Сихівський, Янівський, Голосківський. Багато цвинтарів було закрито і на їхніх місцях зараз звичайні будівлі. Для прикладу, на місці цвинтаря при церкві Богоявлення, що була побудована 1711 року і зруйнована 1800 року, зараз житлові будинки на вул. Князя Романа.
Джерело: фотографії старого Львова
RUSSIAN
POLISH
ENGLISH