Коріння парламентських бійок в Україні

Надворі була осінь далекого 1603 року. Річ Посполита постала перед серйозною загрозою – війною зі Шведським королівством. Війна ж в будь-який час була справою нелегкою і потребувала грошей. Король Сигізмунд ІІІ, не довго думаючи, вирішує звернутись до шляхти з проханням дати згоду на сплату додаткового податку. Саме за рахунок цього додаткового побору і планували покрити військові витрати.

Віддавна було заведено, що шляхта Руського воєводства, для вирішення проблемних ситуацій, обговорення відповіді королю та обрання своїх представників до Коронного трибуналу, збирається в м. Судова Вишня. Це відбувалось традиційно і плановано.Отож, в переддень 15 вересня, шляхтичі повиряджались і рушили в дорогу, бо в Судовій Вишні мав бути сеймик. З’їхалася вся шляхта, прибули на місце і три сенатори Руського воєводства – перемишльський єпископ Мацей (Пстроконський), львівський каштелян Станіслав Жулкевський та перемишльський каштелян Адам Стадніцький.

Слово взяв Станіслав Ваповський, що був королівським послом. Він ретельно прочитав королівську інструкцію з пропозицією додаткового оподаткування шляхти для ведення війни зі Швецією. Не встиг Ваповський дочитати документ монарха, як в приміщенні зав’язалась сварка. Виникла вона між двома шляхтичами мала особистий характер, а тому цю “пожежу” швидко погасили і засідання сейму продовжилось. По черзі виступили вельмишановні сенатори, кожен з яких висловив підтримку пропозиції короля. Після них виступили деякі з досвідчених та авторитетних шляхтичів, що також висловили підтримку монарху. Виглядало так, що в цьому питанні досягнуто єдиної позиції, відтак взялися за наступне.

На жаль, у другому питанні, про те, кого відправляти послом до короля, єдності вони не досягли. Шляхтичі були народом витривалим і загартованим, а тому суперечку вели аж до пізньої ночі. Ніч рахувалась символом зла і володіли нею нечисті сили, тому суперечку вирішили припинити. Маршалок відповів королівським послам, що через незгоди пристати на королівську пропозицію вони не можуть. Стосовно послів маршалок сказав, аби їхали всі троє висунутих, а там на місці розберуться хто з них представлятиме Руське воєводство. Після такого рішення, Троєцький і Ваповський сказали, що не поїдуть на Трибунал в силу того, що Свошовський набрав значно більше голосів за них. Тоді ті шляхтичі, що висували Ваповського, обрали від себе іншого делегата – М. Фредра. На цьому в засіданні було поставлено крапку, а “натруджені” й виснажені сварками шляхтичі роз’їхались по своїх володіннях.

 

Пізніше довкола сеймика, що вже лишився в минулому, розгорівся скандал з судовим позовом, в якому йшлося про те, що  останні події сеймику відбулись тоді, коли більшість шляхтичів вже роз’їхалась. Йшлося про те, що Фредра насправді вибрали не в присутності і за відома всієї шляхти, а в середовищі кількох шляхтичів (братів Стадніцьких та Станіслава з Леська), що, таким чином, хотіли поставити свою людину. Тобто вони свідомо залишились, коли всі вже поїхали і незаконно та  обхід прийнятих норм добились делегування свого представника.Схоже на те, що по ходу роботи сеймика утворилось два угрупування – проурядове та опозиційне. Для прийняття рішення сеймиком, воно повинне мати одноголосну підтримку серед усіх присутніх. Коли Стадніцькі побачили, що їхні інтереси програють і не будуть реалізовані, вони вирішили вдатись до вчинення балагану і хоч чогось добитись.

Відтак, з вище описаного, можна побачити, що наші сучасні парламентарії є гідними продовжувачами справи своїх попередників. Можливо будувати державу в них не надто виходить, зате хаосом під час засідань, брудними політичними технологіями, сварками, погрозами і залякуваннями одне одного, а подекуди й бійками при вирішення якихось питань, вони завжди можуть похизуватись.

Джерело: фотографії старого Львова, "Практики, казуси та девіації повсякдення". – С. 13 – 41