Одного разу годинник Ратуші, що мав здатність сповіщати про себе кожні п'ятнадцять хвилин, зламався, и на його ремонт потрібно було витрати декілька років. Як не дивно, владі міста вдалося зробити так, аби львів’яни не дізнались про те, що «серце Львова» застигло.
Ось вже протягом шести століть на вежу Ратуші аби перевірити, чи не зламався розташований на ній годинник, щоночі піднімається монах Григорій. Якщо все добре, він йде геть, а як ні, б’є на сполох та піднімає годинникарів, змушуючи їх ремонтувати механізм. Через це дзиґар, що вважається одним із символів міста Лева, досі зберігся у чудовому стані та наразі являється єдиним у Європі працюючим механічним годинником, що прикрашає мерію міста.
Чернець Григорій мешкає у вежі з тих часів, як одного разу механічний годинник Ратуші, зроблений австрійськими майстрами, зламався. Поломка виявилася настільки серйозною, що на ремонт потрібно було витратити у найліпшому випадку декілька років.
Повідомити про таку подію містянам, що вважали дзиґар серцем Львова, міська влада не наважилася. Та й приховати подію було непросто: годинник мав властивість сповіщати про себе кожні п'ятнадцять хвилин. Тому чиновникам треба було якнайшвидше знайти людину, яка би протягом ремонтних робіт дзвонила в дзвін з тим самим інтервалом, що й дзиґар, а отже, була би згідна постійно знаходитися поруч із годинником.
При цьому чиновники мали бути впевненими в тому, що ця особа нікому про це не розповість. А отже, сімейна людина не годилася: дружина обов’язково довідалася б, куди подівся її чоловік. Тому потрібно було би знайти або самотню людину, або монаха, якого б ніхто не розшукав.
Як не дивно, нового годинникаря було знайдено досить швидко: чернець Григорій одразу погодився на незвичну пропозицію. Протягом декількох років він сумлінно виконував своє завдання, а маленька кімнатка біля дзвону перетворилася на келію: за межі Ратуші чернець майже не виходив.
Коли годинник за кілька років був відремонтований й чернець мав покинути нову домівку, серце його не витримало. Й хоча тіло його поховали, дух монаха з того часу щоночі стежить за роботою годинникового механізму, а коли надходить потреба замінити дзиґар на новий, ретельно стежить за усіма роботами.
P.S.
Перші згадки про годинник на Ратуші датуються 1404 роком. У 1491 році на вежі був розміщений дзвін, у який монахи (а саме вони опікувалися годинником міста до XVI ст., аби не дати можливість «нечистій силі» посилитися усередині пристрою) дзвонили кожні п'ятнадцять хвилин. Так було доти, доки чернець Григорій не зробив та не встановив на вежі автоматичного годинника. Сталося це у 1504 році.
RUSSIAN
POLISH
ENGLISH