Щодня повз нього проїжджають сотні львів’ян. Та його не так легко і побачити, серед Личаківського лісопарку. Та навіть якщо люди й помічають його, то рідко знають, кому цей пам’ятник поставлений. Це пам’ятник простому селянину, який завдяки власній мужності став польським національним героєм.
Життя селянина Войцеха Бартоша з Жендовіц могло б пройти спокійно і нудно, проте склалось так, що країна у якій він народився та прожив більш як 40 років, почала зникати. Внутрішні негаразди та «добрі» сусіди в особі Російської імперії, Пруссії та Австрії, вирішили долю Речі Посполитої. Не всі з цим мирились і навесні 1794 року Тадеуш Костюшко очолив повстання проти поневолювачів. Була створена військова комісія, яка почала набір чоловіків до повстанського війська і простому кріпаку Бартошу випала доля туди потрапити. У якості зброї, такі як і він селяни, брали з собою косу, тому їх називали косинерами. Через те що у них не було іншої зброї, з них формували окремі частини і не сприймали їх надто серйозно.
4 квітня 1794 року відбулася подія, яка увіковічнила Войцеха у століттях. Біля села Рацлавіце Малопольського воєводства, повстанці наштовхнулись на російську армію Олександра Тормасова. У той час як російські війська зосередились на основних силах повстанців, косинери обійшли російський загін і під особистим керівництвом Костюшка пішли в атаку. Вони захопили всі російські гармати і змусили Тормасова відступити. Нечуваний успіх! Наш герой був одним з перших, хто кинувся на ворога і захопив гармату. За таку доблесть, йому присвоїли звання хорунжого, надали прізвище Ґловацький і звільнили з кріпацтва надавши додатково ще й ділянку землі. Проте нею він так і не зміг скористатись, оскільки уже влітку був поранений в одній з битв і помер від ран.
Постать Ґловацького протягом ХІХ століття стала культовою і напівлегендарною. Проте, як уважний читач міг помітити, Львів у його біографії жодним чином не фігурує. Чому ж його таки вирішили увічнити саме у цьому місті? Справа в тому, що Львів у ХІХ столітті стає центром польського національного руху і вважалось, що ця постать повинна бути вшанована, з огляду на його заслуги перед поляками. Те, чи мав він відношення до міста, було у даному випадку другорядним.
Відкриття пам’ятника пройшло урочисто. Вже згаданий тижневик Nowości Illustrowanе зробив репортаж про подію. Після богослужіння у Катедральному соборі, всі вирушили до Личаківського парку святковою ходою.
Австрійський та польський періоди пам’ятник пережив спокійно, проте як йому вдалося вистояти у СРСР? Бартош був кріпаком і через це, його відносно легко було зображувати представником знедоленого люду. Постать і без того міфологізованого селянина тепер отримала черговий міф. 1939 року, коли Ванда Василевська написала п’єсу присвячену Ґловацькому, сумнозвісний Ярослав Галан написав про неї статтю де були такі слова: «І помандрував Бартош довгим, страдницьким шляхом до своєї батьківщини — батьківщини таких, як він, трудящих. Ванда Васілєвська оживила постать нещасного кріпака, показала його на весь зріст, правдивого і нефальшованого брехливою шляхетською легендою». Після такого, доля пам’ятника була у безпеці і він, малопомітний зі сторони дороги, отримав спокій у радянський час та своє примарне забуте існування у наші дні.
Отож коли в черговий раз будете проїжджати по вулиці Личаківській, відволічіться на хвилину, і погляньте на пам’ятник тому, хто став символом для свого народу, і хто, хоч і не був пов’язаний зі Львовом, отримав тут один зі своїх найкращих монументів.
Джерела:
1. Фотографії старого Львова
2. Сулима Камінський А. Історія Речі Посполитої як історія багатьох народів, 1505— 1795. Громадяни, їхня держава, суспільство, культура. К., 2011
3. Пам’ятник Бартошу Гловацькому (Режим доступу: http://www.lvivcenter.org/uk/uid/picture/?pictureid=1886)
4. Вид на пам’ятник Бартошу Гловацькому (Режим доступу:http://www.lvivcenter.org/uk/uid/picture/?pictureid=1884)
RUSSIAN
POLISH
ENGLISH